Метатеорія мовознавства. Висновки та пiдсумковi визначення

Костянтин Тищенко. Метатеорія мовознавства. - К.: Основи, 2000.- 350 с.

Висновки та пiдсумковi визначення

Як зазначалося на початку книги, її метою було створити єдину всеосяжну метатеоретичну концепцiю мовознавства, яка б функцiонувала не як протиставлення наявним масивам лiнґвiстичних знань, але як їх зняття. За тривалий час роботи над темою автор ставив перед собою численнi загальнотеоретичнi завдання. До їх числа входили, зокрема, й такi дослiдницькi намiри:

1) спростувати пошуки позасистемного розв’язку загальнотеоретичних проблем мовознавства;

2) вiднайти специфiчнi ознаки лiнґвiстичної метатеорiї як окремої галузi знань, у тому числi знайти її принципову вiдмiннiсть вiд загального мовознавства;

3) показати, що складнiсть метатеорiї може бути утримана в рамках розумного завдяки її побудовi з обмеженого числа вихiдних понять;

4) врахувати при опрацюваннi метатеорiї методологiчнi здобутки сучасного наукознавства i сумiжних з лiнґвiстикою наук;

5) показати, що в свiтлi метатеорiї саме мовознавство постає як розчленована єднiсть;

6) передбачити можливiсть подальшого включення до метатеорiї нових лiнґвiстичних знань, у тому числi - з порубiжних областей дослiдження;

7) з’ясувати, чи може сама запропонована метатеорiя мовознавства розглядатися як наукове вiдкриття.

Вихiд внаслiдок написання роботи на якiсно новiй рiвень розумiння мовних явищ дає пiдстави твердити, що перелiченi намiри вдалося здiйснити.

В ходi конкретизацiї теми та її детального опрацювання було сформульовано сiм конструктивних гiпотез лiнґвiстичної метатеорiї (§ 4.01):

1—2) про склад i порядок суб’єктного та об’єктного рядiв iнтеґрантiв лiнґвiстичних знань;

3) про категорiальний склад ґенеративної основи метатеорiї - системно-операцiйного методичного пiдходу;

4) про доповняльнiсть обох рядiв iнтеґрантiв та про їхню придатнiсть для побудови узагальненої матрицi лiнґвiстичних знань;

5) про можливiсть подальшого запровадження нових вимiрiв всерединi кожного метаполя матрицi з метою надання їй нових евристичних якостей;

6) про критерiальну функцiю матрицi щодо охоплених нею лiнґвiстичних знань, важливу для рацiонального планування подальшого наукового пошуку в мiсцях “порожнiх клiтин” матрицi;

7) про метадидактичну функцiю матрицi щодо вiдповiдних лекцiйних курсiв та про новi можливостi побудови довiдкових i навчальних видань з мовознавства.

Названi гiпотези фактом написання роботи також верифiкованi та пiдтвердженi, що перетворює i їх на повноцiнне теоретичне знання. Здiйснити дослiдницькі намiри та верифiкувати гiпотези вдалося внаслiдок послiдовної реалiзацiї програми дослiдження, основнi етапи якого варто тепер резюмувати.

У вступнiй частинi роботи було проаналiзовано специфiку проблемної ситуацiї при формуваннi дослiдної теми “Метатеорiя мовознавства” та розглянуто причини появи метатеорiй в iнших науках.

У роздiлi 1 “Метатеорiя i системно-операцiйний пiдхiд” подано виклад теоретичних передумов названого методичного пiдходу. Тут розглянуто зв’язок таких метатеоретичних проблем, як спадкоємнiсть теорiй, дiалектичне зняття їхнiх суттєвих суперечностей у теоретичному синтезi, роль у цьому процесi дидактики мовознавчих курсiв, перетворення самих наукових знань на об’єкт дослiдження. Викладено загальну концепцiю системно-операцiйного пiдходу та охарактеризовано кожну з п’ятьох його складових настанов: критичну, описову, iнтерпретативну, експлiкативну, обґрунтувальну. У такий спосiб закладено метатеоретичну основу другого порядку, глибшу стосовно вихiдної концепцiї метатеорiї лiнґвiстики, яку опрацьовано в роздiлi 2.

Роздiл 2 “Iнтеґранти лiнґвiстичних знань” починається з розгляду закономiрностей переходу вiд “виснажених” кiнцевих абстракцiй iндукцiї до “ущiльнених” вихiдних абстракцiй дедукцiї, поетапну побудову яких має забезпечити запропонований перед цим системно-операцiйний пiдхiд. Одержуванi ущiльненi абстракцiї призначенi для ролi iнтеґрантiв, об’єднавчих понять для органiзацiї рiзнорiдного масиву нагромаджених лiнґвiстичних знань. Доведено необхiднiсть розрiзняти два фундаментальнi ряди iнтеґрантiв - суб’єктний (загальнонауковий) та об’єктний (конкретно-лiнґвiстичний).

Показано, що при метатеоретичнiй розбудовi iнтеґрантiв її генетичною специфiкою для суб’єктного ряду є циклiчнiсть, а для об’єктного - симетричнiсть. Видiлено п’ять циклiв розбудови суб’єктного ряду iнтеґрантiв: настановчий, фундаментальний, предметний, впроваджувальний та кумулятивний. Пiсля реалiзацiї побудови за вказаними циклами одержано ряд суб’єктних iнтеґрантiв лiнґвiстичних знань у такому складi: (.0—.1) обмеження галузей дослiдження i предметних областей теорiй; (.2—.3) формування аксiом, дефiнiцiй термiнiв i номенiв; (.4—.5) вiдбiр одиниць i методiв дослiдження; (.6—.7) виявлення закономiрностей та класифiкацiя дослiджених об’єктiв; (.8—.9) з’ясування причин i фiксацiя джерел лiнґвiстичних знань.

Симетричну розбудову ряду об’єктних iнтеґрантiв здiйснено на пiдставi переосмислення семiотичної концепцiї Пiрса - Морiса з врахуванням загальних наукознавчих принципiв iсторизму та багатовимiрностi суб’єкта пiзнання. Мотивовано семантично “заряджену” систему назв галузей метатеорiї. До складу одержаного за описаною методикою об’єктного ряду iнтеґрантiв увiйшли такi галузi: транстопологiя, евлектологiя, iнтекстологiя, синтактологiя, десиґнологiя. У кожнiй з них розрiзняються логiчний та iсторичний аспекти (суфiкси вiдповiдних термiнiв -и/iка та -iя).

Здiйснений у роздiлi 2 теоретичний синтез двох рядiв iнтеґрантiв забезпечив вихiднi умови для подальшої побудови узагальненої матрицi лiнґвiстичних знань. Пiсля цього кульмiнацiйного моменту розбудови метатеорiї починається заповнення постульованої матрицi реальними сюжетами лiнґвiстичних знань. У роздiлi 3 “Змiст метаполiв iнтеґрантiв лiнґвiстичних знань” через технiчнi причини, зумовленi форматом книги, опис матрицi довелося здiйснити шляхом подвiйного розкриття метатеоретичних зв’язкiв кожного з 110 полiв: спочатку за колонками (10 суб’єктних метаполiв), а потiм - за смугами (10 об’єктних метаполiв). Уявлення про реальний формат матрицi дає її журнальний варiант, вiдтворений у § 4.07 (її “збiрний аркуш”).

Суб’єктнi метаполя матрицi являють собою метатеоретичнi класифiкацiї галузей i дисциплiн мовознавства, його теорiй, гiпотез i проблем, його аксiом i номенклатури, його одиниць i методiв, його закономiрностей i теоретичних класифiкацiй, його причин та iнформацiйних джерел. Об’єктнi метаполя послiдовно об’єднують на метатеоретичних засадах лiнґвiстичнi знання в окремi галузi: транстопiку, евлектику, iнтекстику, синтактику, десиґнiку; десиґнiю, синтактiю, iнтекстiю, евлектiю, транстопiю. Створена узагальнена матриця лiнґвiстичних знань є перспективною для використання у дослiднiй роботi та викладаннi мовознавчих дисциплiн.

Роздiл 4 “Евристичнi наслiдки метатеоретичної концепцiї мовознавства” має на метi унаочнити ефективнiсть застосування метатеорiї до наявних лiнґвiстичних знань i складається з 60 ориґiнальних робiт, якi включають карти, концептуальнi та графiчнi схеми i рiзноманiтнi таблицi. Цей авторський матерiал з рiзних дiлянок мовознавчих дослiджень до кожного з 20 метаполiв матрицi покликаний висвiтлити переваги метатеоретичного пiдходу, який дозволяє охопити рiзнi аспекти об’єктiв певного метаполя, заздалегiдь видiленого за попередньо обґрунтованою i при тому суттєвою ознакою. Дослiдна частина таблиць i схем включена до роздiлу через непересiчнiсть або прiоритетнiсть результатiв, а теоретико-дидактична - для окреслення контурiв проекцiї метатеорiї на наявний масив лiнґвiстичних знань.

Серед представлених матерiалiв до найважливiших можуть бути вiднесенi: темперована система величин i одиниць мовознавства (§ 4.04.1), яка уможливила їх першу приблизну кiлькiсну оцiнку в свiтовому масштабi (§ 4.04.2); зведений огляд зiбраних дотепер вiдомостей про 85 закономiрностей мовознавства (§ 4.06, 4.40.3/4); спецiально опрацьований новий формат таблицi метатеоретичної репрезентацiї лiнґвiстичних знань (§ 4.07.2); метатеоретичне окреслення змiсту 10 галузей мовознавства (§ 4.10/100); синтетична концептуальна схема лiнґвiстичного знака (§ 4.50.1/2); класифiкацiя релiктiв палеознакiв (§ 4.60.2/4); синтетичне зведення досягнень контенсивної типологiї мов (§ 4.70.1/3; 4.100.4); виявлення Пiрсонового характеру розподiлу понад тисячi мов свiту за демографiчною потужнiстю мiж родинами мов (§ 4.100.2, 8, 9).

Постає питання про адекватну локалiзацiю результатiв роботи в колi iнших теоретичних об’єктiв розглянутої проблематики. За тривалий час дослiдження кiнець кiнцем виявився переосмисленим увесь предметний ряд термiносистеми Морiса. Зокрема, якщо в ньому йшлося про окремi знаки, зв’язки мiж знаками та мiж ними й суспiльством, то в метатеорiї тепер iдеться про системи знакiв рiзної потужностi - вiд необхiдних для одного акту розумiння (десиґнiка) до вживаних в одному актi спiлкування (синтактика), одним iндивiдом (iнтекстика), одним народом (евлектика), єдиним людством (транстопiка). Таким чином, зрештою i предмет самої синтактики зазнав-таки модифiкацiї, адже в метатеорiї цей термiн означає галузь дослiдження не окремо взятих зв’язкiв, вiдношень мiж знаками, але груп, множин, сукупностей разом зi структурою - внутрiшнiми вiдношеннями мiж знаками, що їх складають. Саме це концептуальне зрушення розблокувало, нарештi, шлях до пояснення всiх одиниць вiдповiдних галузей як членiв єдиного безперервного ряду вiд summum genus до infima species - вiд всесвiтньої багатомовної системи до далi не розкладної диференцiйної ознаки (§ 4.04.1/2). Пiсля цього вже не можна було проминути iдею застосування до цього ряду темперацiї: залежно вiд мети єдиний ряд членується далi байдуже на скiльки рiвних вiдрiзкiв - на 25 (21) або на 15 (11) чи 10 (6).

Запроваджена в роботi термiносистема метатеорiї (§ 4.03) виявилася зручною i для усного використання завдяки тому, що її кореневi та префiксальнi морфеми виключно односкладовi. Термiносистема легко засвоюється та утримується в пам’ятi, про що свiдчить i результативнiсть її дидактичного застосування вiд 1990 року.

При розв’язаннi основних завдань роботи було вперше здiйснено послiдовну класифiкацiю цiлої низки теоретико-лiнґвiстичних об’єктiв — одиниць, величин, аксiом, теорiй, закономiрностей, чинних класифiкацiй лiнґвiстики, її методiв та причин. При цьому для них вдалося побудувати класифiкацiї не лише звичайнi двовимiрнi, а й з бiльшою вимiрнiстю, що сприяло iстотному впорядкуванню всiх названих семантичних метаполiв.

Сама створена в роздiлi 3 структурована база знань може тепер бути з мiнiмальними зусиллями транспонована у комп’ютерну форму, чому сприяє детальна цифрова рубрикацiя, опрацьована паралельно до метатеоретичної термiнологiчної системи. Краще iнтеґруватися до наявних баз даних дозволять i спецiально передбаченi таблицi вiдповiдностi полям матрицi рубрик чинних УДК та ББК, а також статей ЛЭС (167) - див. § 4.09.

Побудова сiтки метатеоретичних координат уможливлює розмiщення на нiй нововiдкритих, похiдних та складних лiнґвiстичних об’єктiв, розгортання матрицi в якiсно iншi тезауруси, довiдники, словники, енциклопедiї та системнi курси мовознавчих дисциплiн. Зокрема, навчальнi курси мовознавства при плануваннi їх за матрицею можуть бути щоразу побудованi за свiдомо обраною iндивiдуальною стратегiєю викладача i як завгодно детально структурованi. Так, можливi iнформацiйно насиченi фундаментальнi або оглядовi курси, ознайомчi, пропедевтичнi курси, курси для повторення або вiдновлення знань, систематизацiйнi або такi, що акцентують потрiбний метатеоретичний аспект. За змiстовим спрямуванням вони можуть бути з прямою, зворотною, вертикальною, горизонтальною, концентричною, дiагональною, мозаїчною, радiальною або iншою мислимою послiдовнiстю сюжетних полiв i тем. На основi матрицi можна точнiше дозувати труднощi та рiвномiрно розподiляти навчальнi сюжети в екзаменацiйних бiлетах.

Автор свiдомий того факту, що певна частина розглянутих проблем могла б одержати (i з часом одержить) досконалiшi розв’язки, проте це вже будуть вiдповiдi на iншi творчi питання. Для нас залишилися поки що не до кiнця з’ясованими причини вiдсутностi єдиного зручного п’ятого критерiю матрицi, є до певної мiри обґрунтованi надiї подальшого зменшення числа її вихiдних дедуктивних категорiй. Але те, що такий винятково ємний i розгалужений об’єкт дослiдження зазнав переконливої теоретичної редукцiї, є безперечним основним результатом всiх дослiдницьких зусиль. Матриця побудована - i вона працює.

Той, кого не вдовольнять окремi пояснення в роботi, може разом з автором почерпнути дослiдницького оптимiзму в такiй думцi А. Айнштайна: “Iдею, що речовину можна розглядати як мiсця особливого ущiльнення поля, здiйснити поки що не вдалося. Однак зберiгається прагнення до того, щоб багатоманiтнiсть явищ зводилася до чисто теоретичної системи з можливо меншого числа елементiв” (386, с. 272).

“Як доводить iсторiя науки, все суще є пiзнаваним у рацiональний спосiб, але форми цiєї рацiональностi схоплення свiту залежать вiд рiвня освоєння дiйсностi” (89, с.162). Аналiзуючи положення Дж. Бернала про те, що вживана науковцями як робоча модель традицiйна картина Всесвiту лише частково може бути перевiрена, а частково продовжує залишатися мiфiчною, К. Х. Делокаров доходить висновку про iсторичну обумовленiсть форм рацiональностi. Звiдси у нього дiстає пояснення i неґативне ставлення окремих учених до змiни цих форм, яке може свiдчити лише про нерозумiння обмеженостi всякої форми рацiональностi та про пiдсвiдоме неприйняття невичерпностi властивостей та зв’язкiв об’єктивного свiту й свiдомостi (див. там само, с. 157, 162).

Залишається унаочнити постульований вище факт досягнення внаслiдок побудови метатеорiї якiсно нового рiвня розумiння мовних явищ. Завершальним арґументом для цього може правити пiдсумкове “пост-метатеоретичне” визначення мови.

В нашi завдання не входить аналiз численних i рiзноманiтних визначень, якi одержувала мова впродовж столiть, оскiльки це було б насамперед дослiдженням суб’єктивних уявлень учених про те, як слiд будувати таке визначення. Внаслiдок того, що реальнi доробки цих учених включенi до метатеоретичної матрицi, видається перспективнiшим розглянути на цiй основi, що саме - у свiтлi метатеорiї мовознавства - має бути враховане сьогоднi для такого визначення мови, яке б визнавалося тепер за всебiчне i водночас суттєве. Отож, нинi у

(I) розгорнутiй дефiнiцiї мови

слiд брати до уваги такi висновки кожної з 10 конкретнолiнґвiстичних галузей метатеорiї:

1. Реально iснують не мова, а мови. Iншими словами, змiст механiчного словосполучення “мова людства” є всього лише iлюзiєю або фiкцiєю. Насправдi, при безперечно спiльнiй для всiх людей мовленнєвiй здатностi мова iснує не як єдине явище, а тiльки як етнiчно диференцiйована на тисячi етномов свiтова мовна сфера або лiнґвосфера. Кожна з етномов зрозумiла лише для членiв свого етносоцiуму i водночас незрозумiла за його межами, що долається завдяки спецiальному рiзновиду непродуктивної дiяльностi суспiльства - перекладу.

2. Кожна етномова має соцiальнi варiанти: вона розшарована на багато iдiомiв або лектiв (територiальних, фахових, вiкових тощо), у яких виявляється i фiксується життєва рiзноманiтнiсть суспiльних груп, завдяки чому, зокрема, стає можливим здiйснення в мовi рiзновиду мистецького, образно-естетичного освоєння дiйсностi - лiтератури та етичних стосункiв людей.

3. У своїй iнтерiоризованiй формi мовленнєвий процес стає мисленням етномовного iндивiда, яке використовується ним для фiксацiї та узагальнення власного життєвого досвiду, освоєння досвiду попереднiх поколiнь, а також живить iндивiдуальну фантазiю, творчiсть i цiлепокладання, без чого немислима людська праця.

4. Кожна з етномов - це система парадигматично впорядкованих звукових засобiв вираження вiдповiдної етноментальностi (етноспецифiчної типiзацiї iндивiдуальних чуттєвих вражень про практичну дiяльнiсть). Етномова забезпечує синтагматичну органiзацiю етномовлення та етномислення, змiстом яких є iндивiдуальний досвiд мовця.

5. Суґестивно-iнформацiйний досвiд етносоцiуму в кожний момент часу втiлюється в етноiдiолектах. Вiн зберiгається в них у виглядi iндивiдуальних варiантiв певної етномовної системи звукових за формою знакiв чотирьох типiв: назв окремих явищ, позначень класiв практично важливих явищ, позначень вiдношень мiж явищами або їх класами та логiчних операцiй над ними.

6. Наскiльки сягають iсторичнi вiдомостi, етномовнi знаки завжди використовувалися для суґестивного впливу на членiв суспiльства у виглядi обмежень i заборони бiологiчної в своїй основi поведiнки кожної особи. За даними сумiжних наук, попередники протознакових предикацiй - тетрапластiї - мали сформуватися з потреб протосоцiальної iнтердикцiї в групах пiзньопалеолiтичних гомiнiд у Схiднiй Африцi. Первiснi тетрапластiї мали бути носiями виключно суґестiї, згодом до їхнього змiсту все ширше проникала iнформацiя. Внаслiдок наявностi мовленнєвої суґестiї та iнформування в усiх народiв свiту людська мова (разом з доцiльною завдяки мовленнєвому мисленню, олюдненою працею) становить родову ознаку Homo sapiens i його визначальну вiдмiннiсть вiд тварин.

7. Парадигматична органiзацiя мови та синтагматична - у мовленнi обмежують їхнi коґнiтивнi рамки, адже через це мовлення може вiдображати дiйснiсть не безпосередньо, а лише суб’єктно-опосередковано. Визначальне синтагматичне вiдношення - предикацiя - iсторично передує iншим (конґруенцiї, двомодальностi словоформ, когезiї, конекцiї). Предикативнiсть мовлення-мислення мала iсторично компенсувати абсурднiсть невмотивованостi лiнґвiстичних знакiв i забезпечити можливiсть “збирання” конкретного в думках з кiлькiсно обмежених (етнословниковим запасом) абстрактних заготовок значення - етнотипiзованих ознак конкретного у вiдчуттях. Релiктовi збитки процесу становлення синтактики (фетишi, табу, забобони, передсуди, догматизм) становлять незнищенне мiфiчне доповнення до рацiонального складника змiсту всiх вiдомих етномов. Iсторичнi стадiї формування синтактики вiдкритi контенсивною типологiєю у численних етномовах чотирьох дономiнативних устроїв (доморфологiчного, класно-особового, органiчно-активного та ергативного).

8. Артикуляцiйнi етномовнi навички та етноментальнiсть попереднiх поколiнь кожна людина фiксує в мовнiй пам’ятi, забезпечуванiй структурами кори головного мозку, внаслiдок тривалого засвоєння в дитячому вiцi у ширшому процесi виховання (соцiалiзацiї), який водночас обмежує тваринну в своїй основi поведiнку дiтей через мовленнєву суґестiю в соцiально зумовлену поведiнку людей як членiв етносоцiуму. Весь цей досвiд може бути частково освоєний також i в старшому вiцi носiєм iншої етномови у процесi спецiального, бiльш або менш тривалого навчання.

9. Мiжiндивiдна та мiжгрупова мовленнєва суґестiя мають наслiдком пiдкорення суґестору поведiнки реципiєнта (залежно вiд ступеня його контрсуґестiї), що забезпечує здiйснення певних етносоцiальних програм i, отже, розвиток даного етносоцiуму. Для своїх економiчних потреб один з етносоцiумiв - шумерський - створив за 8 тисяч рокiв (XI—IV тис. до н. е.) першу в свiтi писемнiсть для фiксацiї (в генезисi - скульптурної, а згодом - графiчної) понять своєї мови. Вiд шумерської писемностi, виходячи з сучасних даних, беруть початок усi чиннi системи письма етномов свiту, а також похiднi графiчнi iнформацiйнi системи та людська наука.

10. Мiжетномовна суґестiя як наслiдок полiтико-економiчних та культурно-iсторичних контактiв вiдповiдних етносоцiумiв знаходить свiй закономiрний i звичайний вияв у кальках i запозиченнях з конкурентних вегiкулярних мов, у бiлiнґвiзмi, диглосiї та можливому переходi на одну з мов-суґесторiв, - що водночас зумовлює диференцiацiю останньої. Iсторiя мiжетномовних контактiв вiдтворюється за даними порiвняльно-iсторичного, ареального мовознавства та сумiжних наук.

Беручи за вихiдну основу це суттєве дефiнiцiйне зведення, можемо тепер конденсувати його до

(II) 11-членної дефiнiцiї мови

Людська мова є:

- етнiчно диференцiйована на пов’язанi через переклад тисячi етномов свiтова мовна сфера,

- соцiально варiантна (розшарована на лекти),

- iндивiдуально фiксована та iнтерпретована пiдстава мислення та iндивiдуального етнолектного мовлення,

- парадигматично-синтагматична за своєю структурою

- система звукових за формою етномовних знакiв (назв явищ, позначень їх класiв та логiчних операцiй над ними),

- яка є спiльною родовою ознакою людей i споконвiчно вживається ними для суґестивного обмеження своєї бiологiчної поведiнки та для iнформування,

- яке має синтактичну структуру, що походить з предикативно-знакових тетрапластiй,

- яка передається в етносоцiумi дiтям у сiм’ях вiд поколiння до поколiння iндивiдiв i тому є ґарантом iснування етносоцiуму, а також джерелом духовностi, фантазiї, творчостi, цiлепокладання для працi,

- яка забезпечує здiйснення соцiальних програм i тому є ґарантом розвитку етносоцiуму,

- яка була однiєю з iсторичних передумов появи писемностi - джерела пiзнiших похiдних графiчних систем i науки,

- яка розвивається у взаємодiї етносоцiумiв, у їх об’єднаннi та роз’єднаннi, наслiдком чого є спорiдненiсть i зрiдненiсть сучасних етномов.

Протиставивши складники дефiнiцiї (II) за ознакою “логiчне/ iсторичне”, одержуємо

(III) дефiнiцiю мови з позицiй iсторизму

Людська мова є, в логiчному планi, свiтовою системою пов’язаних перекладом етномов - етнiчно диференцiйованих, соцiально варiантних, зафiксованих у структурах кори головного мозку iндивiда та iнтерпретованих ним у своїй дiяльностi звукових знакових засобiв синтагматичного вираження суґестивно-iнформацiйного змiсту, якi являють собою системи лексико-граматичних парадигм назв явищ та позначень їхнiх класiв, вiдношень i операцiй над ними.

В iсторичному планi людська мова є знаряддям соцiального обмеження через мовленнєву суґестiю бiологiчної сторони поведiнки людей, а отже - їхньою родовою ознакою та ґарантом суспiльства, - разом з яким вона стала передумовою виникнення писемностi, а звiдси - джерелом науки; вона є засобом iснування мислення, першопричиною людської духовностi, матерiалом для етичного та образно-естетичного освоєння дiйсностi; вона розвивається разом з розвитком етносоцiумiв, iндивiдiв, дiйсностi, у взаємодiї власних складникiв, спорiднених i зрiднених мов, несучи в собi, таким чином, свою iсторiю.

Конденсуючи та модифiкуючи дефiнiцiю (II), можна звести її до такого

(IV) 9-членного визначення з зазначенням обсягу дефiнiєнсiв (у дужках).

Людська мова - це:
 
- етнiчно подiлена (на 2,5 тис. етномов рiзних народiв),
- соцiально розшарована (на мiльйони групових лектiв і субмов),
- iндивiдуально iнтерпретована (у 6 мрд. iдiолектiв і вжитку окремих людей),
- синтактично органiзована (в кiлькох тисячах граматичних категорiй),
- фонiчна (i графiчна) за вираженням (у сотнях звукотипiв і десятках графiчних систем),
- унiверсально змiсторозрiзняльна (через кiлькасот базових значень),
- знакова (сиґнальна) системна форма iснування знань, (що визначають поведiнку людей),
- яка вживана для непримусової суґестiї та пiзнання (що разом зi своїм матерiальним втiленням складають змiст 40 тисячолiть людської передiсторiї та iсторiї)
- i сама розвивається разом з людством (внаслiдок його нових потреб та взаємовпливу власних компонентiв).

Iсторична справедливiсть вимагає саме тут звернутися до класичного твору Ф. де Сосюра (288), аби переконатися, що вже в ньому можна вiдшукати, - хоча й розкиданi по рiзних мiсцях тексту, - думки-попередницi дев’ятьох компонентiв щойно запропонованого синтезу часткових дефiнiцiй, а саме:

- “Реально нам дано не мову, а мови; рiзноманiтнiсть мов вражає”.

- “Високий рiвень культури сприяє розвитку деяких спецiальних мов (юридична мова, наукова термiнологiя)”. “Дiалекти являють собою пiдроздiли на територiї поширення певної мови”.

- “Мова iснує в колективi як сукупнiсть вiдбиткiв, вiдкладених у кожного в мозку”.

- “В мовi функцiонують водночас синтагматичнi та асоцiативнi угруповання”. “За правдиве зображення мови можуть правити словник i граматика”.

- “Мова - сукупнiсть звукових i значеннєвих вiдмiнностей”.

- “Мова - це знакова система, у якiй суттєвим є лише поєднання змiсту з акустичним образом”. “Мова як думка, органiзована в звуковiй матерiї”.

- “Iсторiя мови та iсторiя народу i цивiлiзацiї взаємно пов’язанi i переплетенi”.

- “Мова безупинно зазнає впливу вiд усiх, бо всi щомитi нею користуються”.

Об’єднавши висновки логiчних галузей дефiнiцiї (II) з вiдповiдними iсторичними, одержуємо

(V) 5-членну “галузеву” дефiнiцiю мови.

Людська мова є:

- розчленована на етномови, що взаємодiють,

- диференцiйована на взаємно пов’язанi лекти,

- iндивiдуально засвоювана, iнтерпретована та вiдтворювана,

- синтактично органiзована i предикативна за суттю,

- суґестивно-коґнiтивна за призначенням i походженням

система звукових за формою знакiв.

Енергiйнiше втручання здобуткiв метатеорiї дозволяє одержати можливий трансформ дефiнiцiї (IV) у виглядi

(VI) чотириблокової навчальної дефiнiцiї мови (11-членної).

Людська мова - це:

- етно-аксiо-iдiодиференцiйована та зафiксована в корi головного мозку мовцiв,

- синтактична за структурою, етносемантична за змiстом, фонети(ко-графi)чна за формою

- загальнолюдська, iсторично змiнна знакова система

- суґестивно-коґнiтивного призначення та походження.

Врахувавши специфiку дидактичного процесу, можемо трансформувати визначення (VI) у вже цiлком придатну для запам’ятовування

(VII) триблокову навчальну дефiнiцiю мови (11-членну).

Людська мова - це:

- властива всiм людям, але етнiчно диференцiйована, соцiально розшарована та iсторично змiнна,

- засвоювана кожним мовцем з дитинства, iндивiдуально ним iнтерпретована i зафiксована в корi великих пiвкуль його мозку,

- синтактично органiзована система звукових за формою сиґналiв суґестивно-коґнiтивного призначення та походження.

Змiна порядку складникiв дефiнiцiї VII (з необхiдною конкретизацiєю iсторичного аспекту) дозволяє одержати

(VIII) триблокову дефiнiцiю мови за схемою “одиничне - окреме - загальне” (13-членну).

Людська мова - це:

- засвоювана кожним мовцем з дитинства, зафiксована в нейромеханiзмах кори великих пiвкуль його головного мозку, iндивiдуально ним iнтерпретована i змiнна з його вiком,

- етнiчно диференцiйована, соцiально розшарована та iсторично змiнна,

- властива всiм людям, синтактично органiзована система звукових за формою сиґналiв суґестивно-коґнітивного призначення та походження, яка змiнюється також внаслiдок взаємовпливу своїх складникiв.

За приклад двоблокової може правити дефiнiцiя III, яка, проте, гiрше надається до запам’ятовування.

О. Ф. Лосєв вважав, що коли вiн не може виразити сутнiсть певної дослiджуваної ним фiлософської школи або традицiї в однiй фразi, це означає, що вiн вивчив свiй об’єкт iще не досить глибоко. Всi попереднi дефiнiцiї (IV—VIII) дають можливостi вибору з-помiж однофразних формулювань рiзної синтаксичної та семантичної складностi. Однак для демонстрацiї можливостей метатеорiї усе розмаїття цих теоретичних дефiнiцiй при очевиднiй щiльностi їхнього змiсту може (за умови вiдповiдної пiдготовки до адекватного розумiння) бути зведеним до такої

(IX) метатеоретичної формули мови (7-членної: див. схему на с. 295),

яка вiдкриває цiлком новi обрiї бачення проблеми:

Людська мова - це дослiджувана мовознавством лiнґвосфера як дiа-транс-ев-iн-син-десиґнальна системна форма iснування знань, що визначають поведiнку людей.

Характеристика досягнутого в метатеорiї рiвня узагальнення була б неповною без пiдсумкового

(А) визначення мовознавства як предмета лiнґвiстичної метатеорiї.

Мовознавством називають дослiджуваний метатеорiєю комплекс наукових знань про деяку частину явищ мовно-мовленнєвої дiйсностi або геолiнґвосфери як об’єкта вивчення. Кожна з шести галузей мовознавства має свiй предмет: 1) сиґнiфiка дослiджує етнофонiчнi та графiчнi знаковi опозицiйнi засоби вираження змiсту, 2) синтактика - членування мовної системи на чимраз меншi пiдсистеми, а мовлення - на послiдовнi в часi вiдрiзки звучання, що передає сенс, або на послiдовнi у просторi осмисленi графiчнi вiдрiзки, 3) iдiолектологiя (iдiопрагматика) вивчає iдiомовлення та iдiолект, 4) аксiолiнґвiстика (аксiопрагматика) - окремi етномови у їхній соцiальнiй груповiй варiантностi, 5) контрастивне мовознавство (контрастопрагматика) — мiжетномовнi зв’язки, 6) хронолiнґвiстика - iсторiю лiнґвосфери. Названi 6 галузевих (об’єктних, конкретно-наукових) предметiв дослiдження є доповняльними щодо 6 пошукових (суб’єктних, загальнонаукових) предметiв у такому складi: I) теоретичнi концепцiї окремих сторiн лiнґвосфери, II) методи їх пiзнання, III) одиницi для адекватного вiдображення їх явищ, IV) класифiкацiї окремих блокiв цих явищ, V) їхнi закономiрностi та VI) причини виникнення й розвитку цiлої лiнґвосфери та її складникiв.

Зазнавши поетапної редукцiї, дефiнiцiйна надфразова єднiсть

(А) конденсується до гранично мiсткої

(Б) метатеоретичної формули мовознавства.

Мовознавством називають сукупнiсть наукових знань (у складi концепцiй, методiв, одиниць, класифiкацiй, закономiрностей, причин) про лiнґвосферу як дiа-транс-ев-iн-син-десиґнальну системну форму iснування рiзноманiтних iнших знань, що визначають поведiнку людей.

Наскiльки це визначення вiдповiдає науковому образу мовознавства, який автор прагнув вiдтворити в цiй книзi - судити читачевi.
 

До попередньої сторінкиДо початку сторінки

  • До вершин мовознавчої теорiї. (Пiслямова Нiни Клименко)
  • Лiтература
  • Додаток. Мiжфакультетський Лiнґвiстичний навчальний музей Київського унiверситету
  • До попередньої сторінкиДо початкової сторінкиДо початку сторінки
    Костянтин Тищенко | Метатеорія мовознавства | Лінґвістичний музей
    Натиcніть, будь-ласка, Control + D щоб помістити сторінку у Вибране (створити Закладку)
     
    © К. Тищенко, 2000
    Вебмайстер Ю. Пероганич, зміни внеснені 17.12.2000