Метатеорія мовознавства. До вершин мовознавчої теорiї

Костянтин Тищенко. Метатеорія мовознавства. - К.: Основи, 2000.- 350 с.

До вершин мовознавчої теорiї. (Пiслямова Нiни Клименко)

На четвертому поверсi червоного корпусу Київського унiверситету iменi Т. Шевченка є унiкальний в Українi та, мабуть, i в свiтi “Лiнґвiстичний навчальний музей” - музей мов i мовознавства. Ориґiнальнiсть музею в тому, що вiн вирiс iз книжки, яку тримає в руках читач. Паралельно з роботою над книжкою цей музей упродовж бiльш нiж 20 рокiв створював доктор фiлологiчних наук, професор Костянтин Миколайович Тищенко. Лiнґвiстичний навчальний музей органiзований у такий спосiб, що його експонати вiдображають знання про мови свiту й лiнґвiстику з її численними науковими звершеннями i здобутками, упорядкованi й систематизованi вченим на єдинiй метатеоретичнiй основi.

Окремо видiлено емпiричну базу науки про мову: над довгим сiрим фризом попiд стелею розгорнуто 70-метрову смугу експозицiї “Ґалерея мов свiту”. Тут вiдвiдувач може познайомитися зi зразками усного мовлення бiльш нiж 100 мов свiту та плакатами із збiльшеними письмовими уривками записаних на магнiтоплiвку текстiв. Вiн може почути й побачити тексти мов поширених i рiдкiсних, навiть релiктових, таких як баскiйська, валлiйська, фризька, каталонська, окремих мов Iндiї, Океанiї, Америки та Африки.

У бiблiотечному фондi музею вiдвiдувачi знайдуть i монографiї вiдомих мовознавцiв з дарчими написами музею, i колекцiю з 200 букварiв мовами свiту (зiбрану й подаровану музею доц. I. I. Магушинцем), пiдручники й посiбники, iншi книжки, написанi рiзнотипними мовами. Далi їхнiй увазi запропоновано рiзноманiтнi системи письма, причому в такiй послiдовностi, що можна простежити його розвиток, зблизька подивитися на зразки всiх генетичних попередникiв сучасного лiтерного письма: iдеографiчнi системи Китаю та давньої Асирiї; силабiчне письмо Японiї, Кореї, Iндiї, Ефiопiї; консонантне письмо семiтських народiв (iврит, арабське, самаритянське, фiнiкiйське); алфавiтне письмо грекiв, вiрмен, грузин. Експонованi також зразки вторинних видiв графiчного мовного вираження: стенографiї, телеграфної i морської азбуки, алфавiту Брайля для незрячих, жестової алфавiтної системи глухонiмих. У музеї є муляжi та макети об’єктiв, причетних до мовознавства: головного мозку з позначеними мовними дiлянками кори великих пiвкуль, клинописних табличок, архаїчних аналогiв письма. Тут зiбранi також предмети культури, що створюють країнознавчий фон при вивченнi мов.

Кожний роздiл експозицiї музею самодостатнiй настiльки, аби вiдвiдувач мiг заглибитися в окрему галузь знань мовознавства. Ось плакати, що розповiдають про генеалогiчну класифiкацiю мов, їхнє iснування у межах 18 мовних родин та 6 фiл. Найповнiше представленi iндоєвропейськi мови. Студент має змогу швидко оглянути й запам’ятати склад мовних груп - слов’янської, ґерманської, романської, iндоiранської, грецької, кельтської, балтiйської, албанської, вiрменської, а також зорiєнтуватися в генеалогiї угрофiнських i тюркських мов, дiзнатися про генеалогiчнi зв’язки китайської i кавказьких, японської та корейської - i алтайських. Вiн усвiдомлює спорiдненiсть мов свiту, виразно уявляє їхнє географiчне розмiщення.

К. Тищенко плiдно попрацював над тим, аби вiдвiдувачi легше з’ясовували шляхи проникнення i склад лексичних запозичень в українськiй мовi. Вiн розробив ориґiнальну методику встановлення лексичних вiдстаней мiж мовами Європи, показав роль державної мови в етностосунках з меншинами в рiзних країнах свiту. Нова систематизацiя знань про сучасний стан опрацювання генеалогiчної класифiкацiї мов унаочнена на картах мовних фiл. Вона дозволила показати кореляцiю ареалiв мовних родин i рас людства.

В експозицiї музею немає випадкових експонатiв, нема там i прямих “цитат” з опублiкованих iлюстрацiй. Тим-то й заворожує довжелезний 100-метровий вiзуальний ряд окантованих пiд скло таблиць, карт i графiкiв, що складається з добiрних, гранично ущiльнених, гармонiйно насичених iнформацiєю графiчних сюжетiв: тут кожен авторський експонат буквально заряджений конденсованим знанням. Характерна вiдповiдь вченого на питання журналiста В. Губарця “Який найцiкавiший момент можна було б видiлити в цьому музеї?”:

— Все моє попереднє життя спрямоване до однiєї мети — систематизацiї лiнґвiстичних знань. У цьому музеї практично показано, як знання оптимально впорядковуються в новий спосiб. У межах вiднайденої послiдовностi тем кожен наявний блок, кожен фраґмент знань повнiстю зберiгає своє значення для лiнґвiстики, але набуває додаткової ваги завдяки сполученню в єдину систему. Такого в пiдручниках досi не бувало.

Вище йшлося лише про один пiдроздiл музею, який яскраво представляє мовнi родини й мiжмовнi зв’язки. Проте цей пiдроздiл — тiльки частка експозицiї, створеної автором i розгорнутої на основi запропонованої ним спецiальної метатеорiї мовознавства — єдиної операцiйної системи знань про мову i всю лiнґвiстику. I хоча ця система дедуктивна, автор iшов до неї довгi роки, долаючи вершини знань, узагальнюючи рiзнi мовознавчi теорiї, закони та закономiрностi, вiдшукуючи спiльну пiдставу численних мовних об’єктiв. Завдання це не просте, але проф. К. Тищенко впорався з ним успiшно. Синоптичну схему лiнґвiстичних знань створено. Можливо, що на сьогоднi вона єдина в свiтi i нашiй науцi пощастило. Адже створення баз знань рiзних наук належить до актуальних проблем сучасної iнформатики, якi важко розв’язати з використанням навiть найновiтнiших комп’ютерних технологiй. Тут принагiдно згадаймо синоптичну схему iдеографiчних поняттєвих словникiв i ту роль, яку вона вiдiграла в лiнґвiстицi з часу появи першого словника-тезауруса П. М. Роже. Виявилося, що упорядкування словникового фонду мови на основi iєрархiчної системи понять, з якими її слова спiввiдносяться, є складним завданням навiть в однiй мовi. Проте вiдколи така схема була створена, стали можливими iдеографiчнi словники й iнших мов (наприклад, вони є тепер, крiм анґлiйської, в нiмецькiй, еспанськiй i росiйськiй).

У монографiї К. М. Тищенка йдеться про впорядкування системи понять цiлої науки, причому такої, що належить до фундаментальних, теоретичних. Для того, щоб таку систему створити, авторовi самому необхiдно мати енциклопедичнi знання, володiти багатьма мовами, вмiти їх аналiзувати, порiвнювати й зiставляти мiж собою. Якраз цi якостi й має К. М. Тищенко — вiдомий фахiвець у галузi загального, романського i схiдного мовознавства, полiглот, що знає понад два десятки рiзносистемних мов, прекрасний викладач, який однаково блискуче читає лекцiї з загального мовознавства та веде практичнi курси рiзних iноземних мов: французької, iталiйської, перської, фiнської, баскiйської, валлiйської та багатьох iнших. Слухачiв його груп з числа студентiв Київського унiверситету iм. Т. Шевченка, унiверситету “Києво-Могилянська академiя”, Нацiонального технiчного унiверситету “КПI” незмiнно вражає саме енциклопедичнiсть знань професора К. Тищенка, його жертовне служiння науцi.

Формувався К. М. Тищенко як учений теж у Київському нацiональному унiверситетi, на романо-ґерманське вiддiлення фiлологiчного факультету якого вiн вступив 1958 року.

Народився К. Тищенко 30 липня 1941 р. у мiстi Глуховi Сумської областi в родинi архiтектора Миколи Павловича та шкiльної вчительки Анни Степанiвни. З дитинства виявляв нахил до вивчення iноземних мов, музики, малювання. 92-гу школу в Києвi закiнчив з золотою медаллю, унiверситет — з вiдзнакою, одержавши спецiальнiсть фiлолога-романiста, педагога та ще й спецiалiзацiю в галузi прикладної лiнґвiстики. Здiбного до мов i науки студента направили на викладацьку роботу на кафедру романської фiлологiї Київського унiверситету.

К. М. Тищенко вчився в аспiрантурi у проф. А. О. Бiлецького, видатного вченого зi свiтовим iм’ям i полiглота, який вiдразу помiтив науковi здiбностi й цiлеспрямованiсть свого аспiранта. Це за його рекомендацiєю 1968 року доручили К. Тищенковi керувати дiалектологiчною експедицiєю Київського унiверситету iм. Т. Г. Шевченка до 5 мiст на кавказькому узбережжi Чорного моря. Тодi було зiбрано 10 томiв дiалектологiчних матерiалiв для Лiнґвiстичного атласу Середземномор’я. За високий професiоналiзм та проведену величезну роботу над матерiалами з кавказького узбережжя для цього атласу, який готували вченi рiзних країн, 29-рiчного кандидата фiлологiчних наук К. Тищенка 1970 року обрали членом його редакцiйної ради. За рiк до цього К. Тищенко захистив свою кандидатську дисертацiю на тему “Дiєслiвна парадигма романських мов. Зiставно-типологiчне дослiдження”.

З часу закiнчення навчання в унiверситетi в 1963 роцi К. М. Тищенко за винятком дворiчної армiйської служби весь час працює в цьому навчальному закладi на рiзних кафедрах: до призову восени 1963 р. — на кафедрi романської фiлологiї, пiсля демобiлiзацiї — 6 рокiв на кафедрi загального мовознавства i класичної фiлологiї, згодом — на кафедрi теорiї та практики перекладу (вiд 1975 р. — доцентом), потiм — знову на кафедрi романської фiлологiї. Тут вiн пiдготував i 1992 р. захистив докторську дисертацiю на тему “Метатеорiя мовознавства”. I того ж року заснував концептуально новий пiдроздiл унiверситету— Лiнґвiстичний навчальний музей, незмiнним директором якого є досi.

Про надзвичайне, небуденне враження вiд музею свiдчать сотнi схвильованих вiдгукiв з книги вiдвiдувачiв. I справа тут не лише в нових, ориґiнальних, не бачених ранiше експонатах. Як зразу помiтив доц. В. Д. Радчук, музей оживає у силовому полi слова свого засновника, не залишаючи байдужим жодного з вiдвiдувачiв — а це дуже i дуже рiзнi люди з усiх кiнцiв свiту.

Висловлюють свій захват першим у світі Лінґвістичним музеєм і дають йому високу оцінку проф. Б. Рютерс (ректор Констанцького університету з ФРН) і проф. А. Памєс (Ґранада), викладач італійської мови В. Янцур і перекладознавець проф. Р.П. Зорівчак зі Львова, акад. О.Й. Пріцак і родина психолога В.Т. Куєвди. Побачивши в музеї цілу експозицію про свою рідну мову, радіє журналіст з Басконії Л.Ф. Остоласа. Пропонують зробити графічні експонати музею досяжними широкому загалу через інтернет і друковані видання бібліограф Ю.Добчанський (Бібліотека Конґресу США), проректор Лідського університету Д.Гардкрофт (Велика Британія), археологи з Києва Ю.Козуб та І.Шарафутдінова. Дякують за побачене й почуте О.Починок і В.Пашковський (Секретаріат Верховної Ради України), соціолог з Неаполя М.Чиленто, лiкар-психіатр М.І.Майоров і фізик, проректор Київського університету проф. В.М.Перга, родини соціолога М.Вокера та письменника Р.Стевенз-Джонза з Вельсу, японіст проф. І.П.Бондаренко та філологи з університету Тенрі в Японії Обата-сенсей і Хіно-сенсей, викладачі з Ірану — професори Р.С.Анзабінежад, Н.Аштарі, Н.Нікубахт і чимало інших відвідувачів.

А нещодавно на адресу музею надійшов лист з Америки, у якому, зокрема, сказано:

“Шановний Костянтине Миколайовичу, я пишу, аби привiтати Вас з присудженням премiї Ради вчених товариств Америки. Як Вам вiдомо, цi премiї призначенi для вшанування життєвого доробку видатних вчених i педагогiв... Проте є ще й iнший вимiр наших гуманiтарних премiй — це лiдерство, яке ми визначаємо як “заохочення iнших до працi та створення їм умов для неї”. Наш вiдбiрковий комiтет, складений з найбiльш досвiдчених вчених-гуманiтарiїв Сполучених Штатiв, був одностайним у своєму визнаннi цiнностi Лiнґвiстичного навчального музею Київського унiверситету iменi Шевченка для громадської освiти й формування майбутнiх вчених у цiй галузi. На пiдставi рекомендацiї комiтету я з великим вдоволенням засвiдчую, що Лiнґвiстичний музей являє собою найблискучiше досягнення в галузi iнтелектуального лiдерства” (Джон X. Д’Армз, президент Ради вчених товариств Америки, Нью-Йорк, 01.07.1999 р.).

Звичайно, не лише екскурсiї по музею, але й усi унiверситетськi лекцiї проф. К. Тищенка насиченi цiкавими фактами. Вони збуджують думку допитливих студентiв, призвичаюють їх до глибоких знань i наукового пошуку. Недаремно ж К. М. Тищенка 1988 i 1990 рр. справедливо визнали лауреатом конкурсiв на кращого викладача тодiшнього Мiнiстерства вищої освiти СРСР. Незмiнно схвальнi вiдгуки одержував вiн i за кордоном, коли 1976 року читав курс загального мовознавства в Кракiвському унiверситетi, 1991 р. — лекцiї з метатеорiї мовознавства в Унiверситетi Країни баскiв (Еспанiя) чи 1996 р. — у Ґранадському унiверситетi (спецкурс “Баскiйсько-кавказькi мовнi зв’язки”).

Дбаючи про надiйну фактологiчну мовну базу для своїх теоретичних курсiв, вчений усе життя цiлеспрямовано займається самоосвiтою, пiдвищує потiм квалiфiкацiю на мовних курсах в Iталiї, Еспанiї, Iранi, Фiнляндiї. К. Тищенковi чужий дух колекцiонерства деяких полiглотiв: вiн прагне передати свої знання iншим. Це вiн ще вiд 1965 року першим почав викладати в Київському унiверситетi iталiйську мову у факультативних групах, через якi досi пройшли вже понад 1300 студентiв. Це вiн вiд 1970-х рр. запровадив новий жанр аудиторних занять — ознайомчi та оглядовi лекцiї з типологiчно рiзноманiтних мов свiту, зокрема — турецької, грузинської, гiндi, суагiлi, нiдерландської, португальської, польської, бiлоруської, українських дiалектiв. Плакатнi iлюстрацiї саме до цих занять започаткували нинi славетну “Ґалерею мов свiту” в музеї.

Свiжий подих горбачовської перебудови дав змогу урiзноманiтнити навчальну дiяльнiсть в унiверситетi. Разом зi своїм колеґою-романiстом доц. I. I. Магушинцем К. М. Тищенко стає iнiцiатором створення 1985 року експериментальних романських груп (ЕРГ), органiзованих для дослiдження низки методичних проблем викладання мов. Окрiм основної iноземної мови, слухачi цих груп вивчали паралельно (доти вважалося, що таке в принципi неможливо) по 4 романськi мови, наприклад, до анґлiйської — ще французьку, iталiйську, еспанську, португальську. Всупереч сумнiвам скептикiв, десятки студентiв цих груп склали державнi iспити з усiх цих мов 1989 i 1991 рр. До речi, це були першi — i чи не єдинi — вiдкритi iспити в унiверситетi.

Внаслiдок проголошення незалежностi України перед фiлологами також вiдкрилися несподiванi перспективи й виникли новi iсторичнi завдання. Пiсля пiвстолiтньої перерви в Києвi було вiдновлено Iнститут сходознавства, пов’язаний з iм’ям академiка А. Кримського, знову починає видаватися його журнал “Схiдний Свiт”. Невдовзi К. М. Тищенко стає провiдним науковим спецiалiстом iнституту, заступником голови докторської спецради, реґулярно публiкує статтi з нової для себе наукової областi — iранiстики, щороку виступає з доповiдями на мiжнародних сходознавчих читаннях у Звенигородцi й Києвi, 1997 р. представляє українське сходознавство на Свiтовому конґресi орiєнталiстiв.

Об’єднавши зусилля з колеґами — В. С. Рибалкiним, О. I. Редьком, А. П. Зєнцевим, — вчений з великим ентузiазмом вiдновлює викладання перської мови в Київському унiверситетi, а невдовзi очолює кафедру сходознавства (тепер— кафедра Близького Сходу, по якiй вiн одержує 1995 р. звання професора). Спiльно з директором Iнституту сходознавства, колишнiм останнiм аспiрантом А. Кримського, акад. О. Й. Прiцаком, а також проф. О. Є. Семенцем, В. С. Рибалкiним, Б. П. Яценком, I. В. Бичком, В. Ф. Резаненком i М. Д. Волковим вчений обґрунтовує перед адмiнiстрацiєю унiверситету потребу створити окремий факультет для пiдготовки фахiвцiв з орiєнталiстики. Водночас не припиняється педагогiчна спiвпраця К. М. Тищенка з сусiднiми навчальними пiдроздiлами унiверситету: iсторичним факультетом (цiлком новий спецкурс “Вступ до кельтологiї”, практичний курс валлiйської мови), гуманiтарним лiцеєм (курс “Панорама мов свiту”, курс iталiйської мови), iнститутом журналiстики (перська мова), географiчним факультетом та iнститутом мiжнародних вiдносин (фiнська мова), факультетом соцiологiї та психологiї (курс “Психологiя мови” для маґiстрiв).

В цi роки помiтно пожвавлюється i його громадська робота: у 1989 р. вiн з однодумцями зумiв вiдновити в Києвi по 70-рiчнiй перервi французький культурний центр “Альянс Франсез” i став його вiдповiдальним секретарем; заснувавши iнiцiативну групу, вiдновлює 1993 р. київський осередок iталiйської мовно-культурної “Спiлки Данте Алiґієрi”, президентом якої є досi, друкується в “Зошитах Данте”, перекладає каталоги перших виставок України в Iталiї та Iталiї в Українi, виступає з доповiддю на 72-му всесвiтньому конґресi Спiлки в Iталiї, викладає на органiзованих при Посольствi Iталiї в Києвi iталiйських мовних курсах. К. М. Тищенко — член Ради товариства української мови Київського унiверситету, виступає з публiкацiями про мовну полiтику в рiзних державах свiту. 1997 р. через посередництво радника Посольства Швейцарiї п. Штефана Шпека дiстає допомогу вiд фонду Pro Helvetia для видання українського перекладу “Курсу загальної лiнґвiстики” Ф. де Сосюра. Вiд 1995 р. спiвпрацює з товариством “Україна-Фiнляндiя”, за пiдтримки якого дiстає вiд Посольства Фiнляндiї офiцiйне визнання першої зведеної групи київських студентiв, яким вчений викладає фiнську мову (червень 1998 р.), а через два мiсяцi вже забезпечує португальський переклад для урядової делегацiї України на Всесвiтнiй виставцi ЕХРО’98 у Лiсабонi.

Ставши “виїзним”, вчений з верхом надолужує вимушену мовчанку попереднiх десятилiть, виступає на мiжнародних конференцiях з доповiдями: “Мовнi проблеми радянських нiмцiв” (м. Вiторiя-Ґастейс, Еспанiя, 1991 р.), “Iталiйська мовна i культурна присутнiсть в Українi” (м. Трiєст, 1995 р.), “Кiлькiсний вимiр лексичних вiдстаней мiж мовами” (м. Ґранада, 1996 р.), “Iранiстичнi арґументи давностi української мови” (м. Будапешт, 1997 р.).

Науковi публiкацiї проф. К. Тищенка глибокi й рiзноплановi. Вони охоплюють метатеорiю мовознавства, знакову теорiю мови, розгляд лiнґвiстичних закономiрностей, питань оптимiзацiї морфологiчних описiв мов, лiнґвопедагогiки, проблем розвитку мови, романське i схiдне мовознавство. К. Тищенко — автор численних статей в енциклопедiї “Мови свiту”, УРЕ, новiй Географiчнiй енциклопедiї. Ще вiн — спiвавтор i спiвредактор згаданого атласу — Atlante Linguistico Mediterraneo (Венецiя, Iталiя), “Українсько-французького словника” (2 видання; Київ, 1986, 1994), книжки “Интенсивный курс французского языка” (Київ, 1984) автор “Частотної граматики української мови” (Львiв, 1991), окремих випускiв “Лекцiй з лiнґвiстики для сходознавцiв” (Київ, 1998, 1999). У його творчому доробку художнi переклади з Мопасана, Амаду, К’єзи, Рейша (роман “Гризiться, панове!”, Київ, 1974), а також переклад вiдомої книжки Фердiнана де Сосюра “Курс загальної лiнґвiстики” (разом з А. Корнiйчуком, Київ, 1998).

Багато вагомого встиг зробити i написати доктор фiлологiї Костянтин Тищенко, попереду його чекають новi творчi злети, проте книжка, яку читач тримає в своїх руках, мабуть, є його найважливiшим здобутком. I це тому, що вона належить до етапних у розвитку мовознавства.

За час свого iснування лiнґвiстика нагромадила величезну кiлькiсть рiзнопланових i рiзноаспектних знань про розвиток мов, їхню генеалогiю, структуру, типологiю, закони, яким пiдвладнi мовнi системи й закономiрностi текстотворення. Внаслiдок дiахронiчних (iсторичних) та синхронiчних (логiчних) розглядiв мовного матерiалу тепер зiбрано факти як про особливостi сучасного iснування етномов, так i про їхню еволюцiю. Проте нерiдко цi данi не спiввiдноснi мiж собою, а часом навiть суперечать однi одним. Подiл сучасного мовознавства на три галузi — описове, порiвняльно-iсторичне й типологiчне — дає прекраснi наслiдки. У кожнiй з них є чудовi монографiчнi дослiдження з узагальненням матерiалу в аспектi, провiдному для окремої галузi. Iснуючi курси загального мовознавства, енциклопедичнi словники (напр., “Лингвистический энциклопедический словарь”, М., 1990) намагаються дати повне уявлення про всi галузi сучасного мовознавства, однак монографiя К. Тищенка свiдчить, що знання про мови свiту в них часто постають як сукупнiсть вiдокремлених фактiв. I це спричинено тим, що вiдсутня єдина цiлiсна система наскрiзного бачення цих знань. За висловом проф. Б. Ф. Поршнєва, “повнота знань досягається безмежним скороченням поля. Можна все життя плiдно працювати над деталлю. Але дiє i зворотний закон: потрiбний загальний проект, загальне креслення, — нехай згодом у детальному опрацюваннi все так чи iнакше змiниться... I хтось мусить, усвiдомлюючи всю вiдповiдальнiсть загального креслення нової конструкцiї, все ж його пропонувати”.

Найбiльшим теоретичним здобутком книжки К. Тищенка “Метатеорiя мовознавства” є представлення мовознавства як розчленованої єдностi лiнґвiстичних знань, усi елементи якої пов’язанi внутрiшнiми, часом прихованими, корелятивними вiдношеннями. Логiчною основою пояснення емпiричних даних є гiпотетико-дедуктивний метод. К. М. Тищенко, поставивши собi за мету побудувати метатеорiю мовознавства, обирає обмежену кiлькiсть вихiдних положень, викладених у виглядi семи конструктивних гiпотез (див. § 4 .01 книжки). Передумовою їх формулювання став попереднiй теоретичний аналiз понять-“кандидатiв” на роль об’єднавчих метатеоретичних категорiй для подальшої органiзацiї рiзнорiдного масиву нагромаджених лiнґвiстичних знань. У процесi копiткої дослiдної працi вчений зумiв, зокрема, розпiзнати з-помiж цих понять приховану евристичну потужнiсть славетної термiнологiчної трiади Чарлза Морiса (“сиґнiфiка-синтактика-прагматика”), яку дбайливо вдосконалив, виростивши з неї, наче з бруньки живця, важливу гiлку своєї теоретичної побудови.

Для вироблення концептуальної схеми метатеорiї лiнґвiстики вчений опрацьовує спочатку спецiальний системно-операцiйний пiдхiд, який спирається на ряд базових пiзнавальних настанов: критичну, описову, iнтерпретативну, експлiкативну, обґрунтувальну. На цьому метатеоретичному фундаментi будуються потiм два ряди iнтеґрантiв лiнґвiстичних знань: суб’єктний або загальнонауковий з циклiчною структурою (див. табл. 2.0) та об’єктний або власне лiнґвiстичний з симетричною структурою (табл. 2.5). Суб’єктний категорiальний ряд дозволяє розмежувати (поза метатеорiєю) 10 загальнонаукових областей пiзнання (наявних у всякiй науцi): галузi, теорiї, аксiоми, номенклатуру, мiри, методи, закономiрностi, класифiкацiї, причини, взаємодiю. Об’єктний ряд категорiй внаслiдок запровадження часової осi дослiдження виявляє симетричнiсть своєї будови (логiчно перший його член є iсторично останнiм i навпаки). Цей ряд включає п’ять виведених зi згаданої трiади Ч. Морiса описових (логiчних) галузей мовознавства (контрастивне, аксiологiчне (дiалектологiя i соцiолiнґвiстика), iдiолектологiчне, синтактичне i сиґнiфiкативне), а з iншого боку — ще п’ять iсторичних галузей (iсторична сиґнiфiка, iсторична синтактика, iсторична iдiолектологiя, iсторична аксiолiнґвiстика, iсторична контрастолiнґвiстика). Ось, власне, це переконливе членування i унаочнене просторово у вже згаданiй експозицiї Лiнґвiстичного навчального музею.

Використавши цi два ряди категорiй як осi координат, вчений формує далi площинну узагальнену матрицю на 110 клiтин, придатну для подальшої послiдовної класифiкацiї лiнґвiстичних знань за вказаними пiдставами. Проте зупинитися на цьому, показавши саму лише теоретичну можливiсть впорядкування цих знань, дослiдниковi було замало. Як зазначив свого часу при обговореннi рукопису книжки доц. В. Ф. Чемес, “приваблює вiдверто дедуктивне розгортання роботи, коли вiд реально вiдiбраних базових категорiй автор переходить до побудови загальної матрицi лiнґвiстичних знань справдi “космiчного” масштабу, яку використовує далi для поетапної класифiкацiї сотень i сотень сюжетiв лiнґвiстичних знань, i до всього показує, що матриця — вiдкрита, тобто здатна включити потенцiйно необмежену кiлькiсть нових лiнґвiстичних вiдомостей”.

Згадана поетапнiсть класифiкацiї мовних об’єктiв полягає в тому, що справдi неозорi лiнґвiстичнi знання зазнають у К. Тищенка спочатку попередньої концентрацiї. У кожному роздiлi книжки, зокрема в параграфах про мови свiту, дiалекти, iдiолекти, структури, мовнi знаки, iсторiю мови i мов, автор подає багато своїх узагальнень, що доповнюють лiнґвiстику новими компактними блоками рясних i водночас дбайливо “упакованих” наукових фактiв. Тут i ориґiнальне авторське системне зведення об’єктiв (одиниць) мовознавства (5 масштабiв, 21 рiвень); i пояснення будови лiнґвознака з 6 складникiв: денотат (рiч), десиґнат (образ речi), сиґнiфiкат (поняття про рiч), сиґнiфiкант (поняття про звучання слова), десиґнант (образ звучання слова), денотант (реальне звучання слова, iм’я); i авторськi розробки спiльної частотної лексики близькоспорiднених мов; i вперше виявленi автором iнтриґуючi закономiрностi розподiлу 1111 мов свiту за демографiчною потужнiстю мiж родинами мов; i характеристики 85 дотепер вiдкритих законiв i закономiрностей мовознавства (до речi, це зведення можна знайти тiльки в цiй книжцi, бо енциклопедiям бiльшiсть з них невiдомi). Дуже iнформативнi графiки, що висвiтлюють динамiку свiтового процесу письмового перекладу, вперше укладенi вченим на пiдставi даних щорiчникiв ЮНЕСКО; цiкавi теоретичнi iнтерпретацiї нових статистичних даних про мови свiту, зокрема вегiкулярнi мови; зiставнi таблицi звертань до тварин, як i класифiкацiя релiктових синкретичних предикативiв (голосових сиґналiв, звертань до тварин і дiтей, звуконаслiдувань) в українськiй мовi та багатьох iнших явищ.

Багата на авторськi творчi знахiдки, вкрай насичена лiнґвiстичними даними, друга половина книжки К. Тищенка надiйно спирається на фiлософський фундамент першої, загальнонаукової половини, де проаналiзовано широке коло гносеологiчних, епiстемiологiчних, логiчних проблем. Цей розгляд пiдпорядкований єдинiй метi: з’ясувати мiсце власне лiнґвiстичних i нелiнґвiстичних знань у системi пiзнання мови. У вiтчизняному мовознавствi це перша з праць такого плану, де зiбрано стiльки цiкавого про мови й мовознавство.

Як засвiдчив у своїй рецензiї на рукопис книги проф. С. В. Семчинський, “корiння запропонованої автором метатеоретичної концепцiї — у самiй природi дослiджуваного: хоча колись Ф. Бекон сказав “Books must follow sciences, and not sciences for books”, проте К. М. Тищенко написав книжку, якiй вiдповiдає мовознавча наука... Якщо користуватися термiнологiєю Куна, то нам запропоновано нову парадигму мовознавчої теорiї, яка має повне право на життя, але зроблено це не за рахунок революцiйної змiни однiєї парадигми iншою, а саме з урахуванням досягнень всiх попереднiх парадигм. Iншими словами, це своєрiдна кумулятивна парадигма”. Близьку думку висловлює i проф. I. П. Бiлецька, зазначаючи, що книжка “задумана й виконана в рамках нової (метатеоретичної) парадигми, що розглядає науку про мову не як архiпелаг дисциплiн, але як науковий ландшафт, об’єднаний загальною концепцiєю”.

Фундаментальна наукова праця К. М. Тищенка названа львiвськими мовознавцями I.Є.Грицютенком i Ф.С.Бацевичем “повним компендiумом сучасних металiнґвiстичних знань”, який заслуговує на знайомство з ним найширшого загалу лiнґвiстiв. Критики окремо видiляють як позитивну рису її концепцiї тiсний зв’язок з дидактичними аспектами науки, адже у книзi “вперше теоретично розв’язано iстотну для психологiї навчання i дидактики проблему побудови так званої повної орiєнтацiйної основи при навчаннi мов i мовознавства” (проф. О.Ф.Бондаренко). Теоретичним досягненням визнали книжку також акад. РАН Ю.С.Степанов, фiлософ проф. I.В.Бичко, канд. фiлол. наук А.А.Медведєв, акад. Баскiйської академiї Е.Кнерр, проф. М.В.Шеремета (Мiнськ) та iншi вченi.

Осердя книги становить новаторська узагальнена матриця лiнґвiстичних знань, яка, за словами А. А. Медведєва, “являє собою якiсно нове синергетичне утворення: автору слiд було знайти управу на енергетизм численних фактiв, правил i теорiй, що заявляють про себе як про самостiйнi, самодостатнi i тому чинять опiр при оперуваннi з ними... Це потужна дедуктивна побудова з мiцним опертям, надiйним крiпленням i спрямованими в майбутнє прогонами конструкцiй — адже вона принципово вiдкрита для нарощування новими даними й категорiями”. З такою оцiнкою погоджується i О. Ф. Бондаренко, коли пише: “Не можна не вiдзначити потужності й вiдкритості створеної автором метатеоретичної моделi мовознавства, прогностичний потенцiал якої дозволяє вмiстити в себе живий, iмовiрнiсний, неозорий, а однак ”впiйманий“ таки автором у сiтi матричного аналiзу свiт мови”. Як слушно зауважує далi цей дослiдник, сам? “виникнення метатеорiї, тобто операцiоналiзацiя попереднього знання, є разом з тим такий вихiд за межi узагальнюваної та вiдрефлексованої системи знань, який означає завершення розвитку та iснування науки в її попереднiй формi (пор. теореми Ґеделя про неповноту). Книжка ”Метатеорiя мовознавства“ є iсторичним свiдченням завершення епохи класичної науки про мову... Безпрецедентне за своїми масштабами, дослiдження К.М.Тищенка вводить лiнґвiстику, цю вельмишановну наукову дисциплiну, до iмовiрнiсного, динамiчного, завжди вiдкритого прийдешностi свiту, — яким його розумiє сучасна посткласична наука”.

На цiй пiднесенiй нотi можна було б i поставити крапку. Однак попередимо: читати цю книжку важко. Проте, коли читач побажає уважно простежити за думкою автора i пiднятися разом iз ним до вершин знань, перед ним вiдкриється широчiнь i захопливi обрiї мовознавчої науки.

Нiна Клименко


До попередньої сторінкиДо початку сторінки

  • Лiтература
  • Додаток. Мiжфакультетський Лiнґвiстичний навчальний музей Київського унiверситету
  • До попередньої сторінкиДо початкової сторінкиДо початку сторінки
    Костянтин Тищенко | Метатеорія мовознавства | Лінґвістичний музей
    Натиcніть, будь-ласка, Control + D щоб помістити сторінку у Вибране (створити Закладку)
     
    © К. Тищенко, 2000
    Вебмайстер Ю. Пероганич, зміни внеснені 16.12.2000